Єфремов Михайло Васильович

Народився 14 вересня 1941 року.

Академік гірничої академії України, доктор технічних наук, професор.

М.В. Єфремов поділився своїми спогадами про навчання в НГУ у короткому автобіографічному нарисі.

«Пишну назву «Національний гірничий університет України» я не сприймаю досі. Роки юності, проведені в стінах інституту, залишили настільки незабутній слід в житті, що для мене, втім, і для багатьох поколінь випускників, бренд «ДГІ» залишиться святим на все життя.

В інститут я вступив після служби в армії за напрямом керівництва Юрківського буровугільного розрізу. Зараз цей розріз вже відпрацьований. Закриті ТЕЦ і брикетна фабрика, паливом і сировиною для яких було видобуте на розрізі і декількох невеликих шахтах буре вугілля. Немає і супутніх підприємств, які обслуговували гірничу галузь. На території розрізу після рекультивації шумить молодий ліс, в якому тісняться дачні споруди жителів містечка Ватутіне. Великих перспектив у містечка немає і воно живе тихим розміреним життям своїх пенсіонерів.

Більшість студентів нашого курсу прийшли в інститут за напрямками з шахт Донбасу. У деяких мужиків за плечима було з десяток років підземного стажу, але на студентській лаві їм було не зовсім затишно. Особливо діставала вища математика, яку на курсі читав Григорій Іванович Булах. Скласти іспит Булаху, особливо з інтегрального числення, було звитягом. Колишнім трудівникам забою, які насилу могли розкрити вираз (а + в), процес інтегрування був таємницею за сімома печатками. У Григорія Івановича для першокурсників був постійний набір інтегралів, і перед іспитом дорослі студенти вивчали інтеграли з цього набору за зовнішнім виглядом. Часто механічна пам'ять підводила, і тоді студент вирушав на повторне складання іспиту. Деякі робили це по п'ять-шість разів, але за неуспішність студентів, які навчалися за напрямом, не відраховували. Принаймні я не пам'ятаю жодного такого випадку.

Після отримання диплома залишився працювати на кафедрі відкритих гірничих робіт під керівництвом М.Г. Новожилова в групі доцента Г.Д. Пчолкіна Працювалось легко і цікаво. Єдиним недоліком була невелика зарплатня, жити на яку разом з сім’єю було вельми проблематично.

З переходом у Львівський науково-дослідний інститут сірчаної промисловості доходи сімейного бюджету дещо зросли. Разом з ними зросли обсяги роботи і рівень відповідальності. Однак загартування, отримане в ДГІ, дозволило не тільки вижити, а й прогресувати і вже через кілька років я був призначений заступником директора інституту з наукової роботи. В цей час відбулися спочатку захист кандидатської, а потім і докторської дисертацій.

Зараз повністю відійшов від гірничих справ і, будучи пенсіонером, для душі займаюся процесами отриманням мінеральних волокон з розплаву базальту. Напрям для мене абсолютно новий, проте наукова школа ДГІ дозволяє відчувати себе якщо не на рівні провідних фахівців галузі, то десь поруч».